У Шатмар-Неметі на різницю ми не попали. Наняли кімнатку в старозаконного жида й замешкали в ній. Кімнатка невеличка, а нас п'ятеро душ. Добре, що осінь тепла і ясна, не треба вікон зачиняти. Злодія не боїмося, бо немає що красти. Тільки добра, що на нас, і тільки нашої потіхи... Хата стоїть далеко за містом, над великим болотом. Воно й не висихає ніколи. В болоті з ранку до ночі риються свині, — великі, товсті, сірі. Розкошують, як крокодили в Нілі. Сонце світить на них. Болото і вони — одне. Нічого їм більше не треба. Щасливі! А за хатою соняшники великі, у вікна заглядають. Між соняшниками криниця. Над нею журавель. До неба шию витягає. За соняшниками й за журавлем поле. Копи на ньому стоять, такі, як у нас. Тільки ніхто не толочить їх кіньми і кулі у них не влучають. Від копи до копи бабине літо снується. Вітерець від Карпатів віє, полониною пахне. Здається нам, що шматок рідної землі прибіг аж тут за нами- Гей, рідна земле, уже ти за горою єси!