У присмерку осінньої алеї<br />
Зірібають діти каштановий лист<br />
І пісеньки наспівують своєї,<br />
Синиці передражнюючи свист.

Бездумні роси на траві поблідлій<br />
Живуть життям ритмічним і легким,<br />
А сонце, розмахнувшися навідлі.<br />
Короткий шлях перетинає їм.

Осіннє сонце! Смуток воєводи,<br />
Що все скорив, щоб опочити сам!<br />
Та серце вірить, повне прохолоди,<br />
Дитячим неосіннім голосам.

1932