У мене холодні руки,<br />
У тебе гарячі, як жар, —<br />
А в серці однакові муки,<br />
Однакові смуток і жаль.

Ти кажеш — у тебе крижина<br />
В грудях замість серця лежить.<br />
О, так би хотілось ту крижу<br />
Теплом своїм власним нагріть!

Ти стогнеш, а я усміхаюсь,<br />
Глузуєш — я рада ридать,<br />
Сумую, як ти бадьоришся,<br />
Говориш — я хочу мовчать.

Ми різно — нас зносить докупи.<br />
Рій цілий думок і питань,<br />
А зійдемось — зараз між нами<br />
Зросте той словесний бур’ян.

Ти в мене поради питаєш,<br />
А з мене смієшся та кпиш,<br />
А сам того, певне, не знаєш,<br />
Які чудеса ти твориш.

Як в довгі безсоннії ночі<br />
Ти в муках розсвіту лиш ждеш —<br />
Які мені сни пречудесні,<br />
Які мені думки ти шлеш!

Твоє одиноке ридання,<br />
Тяжкі твої думи сумні<br />
Лунають у мене на серці,<br />
Складаються в тихі пісні.

Так часом вівчар заспіває —<br />
Прокотиться полем луна,<br />
Вся повна нових поголосків,<br />
Одіб’ється в лісі вона.