Ритмічна фантазія
Неначе павич різнобарвний дріма на високій горі величезне місто. Високі будинки й маленькі хатки, і білі і жовті, і сині й червоні – усі до гори припадають, немов то квітки степові геть усіяли рясно високу могилу козацьку. Світленькі віконця на простір морський проглядають, ген прямо на схід.
Один я у хаті своїй, що на самому верху гори. Дивлюсь я в віконце, як вітер тіль-ті...