Як тільки настає довгий зимовий вечір, Павло Глиняник, здоровенний носатий чолов'яга, взуває биті валянки, зодягає старого кожуха, хромову шапку з відкоченими вухами, словом, затушковується так, немов зібрався на засіди (колись Павло був завзятим мисливцем), і виходить із хати. Ще трохи стоїть біля порога, всапує великим носом повітря і, якщо у ніздрях щипає, вертається назад, закутує поверх ...