Баба Улька поїдом їсть свого чоловіка: — Ти і невдатний, ти і нестулений! Тебе й люди цураються, з тебе й кури сміються! Де ти й узявся на мою бідну голівоньку! Зав'язав мені світ, що й сонця у небі не бачу! Отак вичитує діда баба Улька. Дід же одмовчується. Слухає — тільки крекче. А як зовсім непереливки стане, тоді й каже одну й ту ж фразу: — Цить, стара, бо найду собі іншу! І баба Улька враз замовкає. Чи то вірить в сексуальні потенції свого чоловіка, чи то ще яка причина, тільки дія фрази цієї на неї й справді магічна: протягом дня, аж коли й спати лягають, ні пари з вуст. А вранці знов за своє: — Ти і нестулений, ти і невдатний, в тебе із рук усе валиться, я з тобою вік прожила — прогорювала!.. Дід терпить, мовчить, збирається з силами на сакраментальну ту фразу. Якось баба Улька так розійшлася, що не помогло уже й дідове "цить!". — Шукай-шукай, щоб тебе пранці шукали! Хто за тебе старого, дурного і піде! Отоді дід, до живого допечений, і врізав бабі: — Цить, стара, бо вже пошти найдена! * * * Баба Улька тиждень після цього мовчала.