Просидівши дві години навпочіпки під прилавком з посудом, Боб Грейнджер відчув, що в нього отерпли ноги. Він ворухнувся, бажаючи непомітно змінити позу, й замашна ключка для гольфа з грюкотом скотилася з його колін на підлогу. — Тсс,— прошепотіла Джейніс, вона міцно стискала залізного патика. — Не думаю, щоб він з'явився,— сказав Боб. — Сиди тихенько, любий,— знову пошепки відповіла Джейніс, напружено вдивляючись у темряву. Досі ніяких ознак появи злодія не було. Але ось уже цілий тиждень він приходить сюди щоночі, таємниче викрадаючи генератори, холодильники й кондиціонери. Таємниче, бо не ламав замків, не вирізав віконного скла й не лишав слідів. І все-таки якимось чудом він забирався в крамницю і кожного разу завдавав чималих збитків їхньому майну. — Навряд чи з нашої витівки що-небудь вийде,— зашепотів Боб.— Кінець кінцем, якщо людина спроможна понести на спині генератора вагою в кілька сотень фунтів... — Нічого, впораємось,— заперечила Джейніс з певністю, завдяки якій свого часу одержала чин старшого сержанта Жіночого мотопіхотного корпусу.— Окрім того, повинні ж ми якось припинити його наскоки: адже через це доводиться відкладати наше весілля. Боб кивнув. На свої армійські заощадження вони з Джейніс відкрили в рідному містечку універсальну крамницю й мали на меті побратися, лиш тільки дозволять прибутки. Але ж якщо зникають холодильники й кондиціонери повітря... — Здається, я щось чую,— кинула Джейніс і зручніше перехопила патика. Десь у крамниці почувся ледь вловимий шурхіт. Вони затамували подих. Потім долинули приглушені кроки — хтось ступав по лінолеуму. — Коли він вийде на середину зали,— прошепотіла Джейніс,— вмикай світло. Нарешті вони розгледіли в темній залі якусь чорну пляму. Боб увімкнув світло й крикнув: "Стій! Ані руш!" — Не може бути! — охнула Джейніс, мало не впустивши патика. Боб оглянувся й конвульсивно ковтнув повітря. Перед ними стояв крем'язень зростом на добрих три метри. На його лобі чітко проступали ріжки, за спиною тріпотіли манісінькі крильця. Одягнутий він був у шаровари з грубої бавовняної тканини індійського виробництва та білий спортивний светр з червоними літерами на грудях: "Політехнічний ім. Ібліса". На величезних ножищах красувалися поношені білі черевики з оленячої шкіри, а світле волосся було підстрижене йоржиком. — Прокляття,— вилаявся непроханий гість, побачивши Боба й Джейніс.— Так і знав, що треба було прослухати в університеті курс невидимості. Він обхопив руками живіт і надув щоки. Вмить ноги його зникли. Велетень продовжував дути з усієї сили, аж поки став невидимий і живіт, одначе далі діло не пішло. — Не вмію,— винувато сказав він і видихнув усе повітря. Живіт і ноги знову окреслились.— Хисту не вистачає. Прокляття! — Що тобі треба? — спитала Джейніс, грізно випроставшись на всі свої півтора з невеличким лишком метра. — Що треба? Зараз зміркую. Ага, вентилятора! — Він перейшов залу й легко підняв з підлоги великого вентилятора. — Стій! — крикнув Боб. Він підійшов до велетня, тримаючи напоготові ключку для гольфа. Джейніс визирала з-за його спини.— Цікаво, куди це ти з ним вирядився? — До царя Алеріана,—відповів велетень.— Він забажав мати вентилятора. — А, забажав, он воно що! — спроквола мовила Джейніс.— Ану постав на місце! — Вона замахнулася на нього патиком. — Але ж я тут ні до чого! — заперечив велетень, нервово потріпуючи крильцями.— Цар його забажав. — Тоді нарікай на себе,— крізь зуби процідила Джейніс. Після служби в армії, де вона ремонтувала мотори для джипів, Джейніс була в чудовій формі, незважаючи на малий зріст. Вона уперіщила велетня патиком. При цьому її світле волосся безладно розвіялось. — Гех! — вигукнула Джейніс. Патик відскочив од голови дивного створіння, трохи не зваливши дівчину, з ніг. Тієї ж миті Боб замірився ключкою, цілячись полічити велетневі ребра. Ключка прошила велетня наскрізь і, підскочивши, впала на підлогу. — На феру сила не діє,— зніяковіло пояснив велетень. — На кого? — перепитав Боб. — На феру. Ми доводимось двоюрідними братами джіннам, а по жіночій лінії нам родичі деви.— Він знову попрямував до центру зали, затиснувши вентилятор у широчезному кулаці. А тепер, з вашого дозволу... — Це демон? — Від здивування Джейніс роззявила рота. В дитинстві батьки забороняли їй слухати казки про демонів і привидів, і Джейніс виросла тверезою реалісткою. Вона вправно ремонтувала будь-які механізми — такий був її внесок у діловій співдружності. Усе ж хоч скільки незвичайне вона передовіряла Бобові. Боб, вихований на щедрих порціях Берроуза[1] й "Чарівника із Смарагдового Міста", виявився легковірніший. — Ви хочете сказати, що вийшли з "Тисячі й однієї ночі"? — спитав він. — Та ні ж,— наморщився фера.— Арабські джінни доводяться мені двоюрідними братами. Усі демони кревні між собою, але я — фера, з роду ферів. — Будьте ласкаві,— шанобливо звернувся Боб до гостя,— скажіть, для чого знадобилися вам генератор, холодильник і кондиціонер повітря? — Охоче і з задоволенням,— відповів фера, ставлячи вентилятор на підлогу. Він понишпорив рукою у повітрі, знайшов те, що шукав, й усівся на порожнечу. Потім схрестив під собою ноги й зашнурував тугіше одного черевика.— Тижнів три тому я скінчив політехнічний коледж імені Ібліса,— почав він оповідати.— І, звичайно, тоді ж подав заяву на державну цивільну службу. Споконвіку мої предки були урядовцями, так уже в нашому роду повелося. Ну, а заяв, як завжди, була ціла купа, так що я... — На державну цивільну службу? — перебив Боб. — Еге ж. Це державні посади — навіть джінн чарівної Аладдінової лампи був урядовцем. Треба, бачте, тримати спеціальну пробу... — Не тягни,— попросив Боб. — Так ось... Заприсягніть, що це лишиться між нами... Я одержав роботу по знайомству.— Гість спалахнув з ніяковості, й щоки його стали оранжеві.— Мій батько — член пеклової Ради — пустив у дію всю силу свого впливу. Мене наставили ферою Царського кубка, поминувши 4 000 фер з ученими ступенями. Знаєте, це велика честь. Усі помовчали, й фера заговорив знову. — Треба признатись, я не був добре підготований,— мовив він сумно.— Фера кубка повинен бути митцем у всіх галузях демонології. А я тільки-тільки з студентської лави, та ще з посередніми оцінками. Але мені, певна річ, здавалося, що я з будь-чим упораюсь. Фера на мить змовк і зручніше усівся в повітрі. — Одначе не варт морочити вам голови своїми клопотами,— спохватився він і зіскочив з повітря, ставши на підлогу.— Ще раз прошу вибачити. Він підняв з підлоги вентилятора. — Хвилинку,— зупинила його Джейніс.— Це цар наказав тобі взяти саме нашого вентилятора. — Якоюсь мірою,— відповів фера, знову прибираючи оранжевого кольору. — Скажи,— поцікавилась Джейніс,— а твій цар багатий? — Поки що вона вирішила поводитися з цим надприродним створінням, як із звичайною людиною. — Він досить маєтний монарх. — Тоді чому він не платить за цей мотлох,— поцікавилася Джейніс.— Для чого йому потрібне обов'язково крадене? — Ну,— промимрив фера,— йому просто ніде купити. "Якась відстала східна країна",— подумала Джейніс. — Чому б йому не ввозити електротовари з-за кордону? Будь-яка фірма радо згодиться мат з ним діло,— сказала вона вголос. — Усе це надзвичайно незручно,— ухильно відповів фера й потер одним черевиком об другий.— Шкода, що я не можу стати невидимкою. — Викладай,— не вгамовувався Боб. — Якщо хочете знати,— похмуро відповів фера,— цар Алеріан живе в тому часі, який ви називаєте двотисячним роком до вашої ери. — Тоді як же... — Та почекайте! — розсердився молодий фера.— Я вам усе поясню. Він витер спітнілі руки об білий светр. — Як я розповідав, мені дісталася посада фери Царського кубка. Я, звісно, чекав, що цар стане вимагати коштовного каміння, красивих жінок,— те й інше я легко постачив би йому. Цей розділ чаклунства входить у програму першого семестра. Одначе коштовного каміння в царя було досить, а жінок більш ніж досить — він уже не знав, що з ними робити. І ось цар наказав мені — що б ви думали? "Феро, влітку в моєму палаці жарко. Сотвори таке, що принесло б у палац прохолоду". Я одразу зрозумів, що попався. Фери вчаться змінювати клімат лише на спеціальних семінарах. Напевне, я надто багато часу згаяв на біговій доріжці. Як то кажуть, влип. Я спішно звернувся до Великої магічної енциклопедії і проглянув статтю "Клімат". Заклинання виявились надто складні для мене. Просити в когось допомоги я не міг. Адже це означало заявити про свою непридатність. Одначе я вичитав, що в двадцятому столітті існує штучне керування кліматом. Тоді я пробрався в майбутнє вузенькою стежиною й узяв одного вашого кондиціонера. Потім цар повелів зробити так, щоб його їство не псувалось, і я вернувся по холодильник. Потім... — І все це ти підмикав до генератора?— спитала Джейніс, яку цікавив технічний бік цього питання. — Так. Я, можливо, не такий уже мастак у заклинаннях, але в техніці я щось тямлю. "А в нього кінці з кінцями сходяться",— подумав Боб. Справді, хто вмів за 2 000 років до нашої ери створювати в палацах прохолоду? За всі багатства світу не можна було купити струменю крижаного повітря з кондиціонера або холодильника, що зберігає свіжою їжу. Одначе Бобові не давала спокою думка: що ж це за демон? На ассірійського не схожий. Що не єгипетський — ясно... — Ні, не розумію,— сказала Джейніс.— У минулому? Ти маєш на увазі мандрівку по часові? — Саме так. У коледжі я спеціалізувався на мандрівках по часові,— підтвердив фера із задерикувато-гордовитою посмішкою. "Може, ацтекський,— думав тим часом Боб,— хоч у цьому мало вірогідного..." — Що ж,— порадила Джейніс,— звернися ще куди-небудь. Чому б тобі, наприклад, не пограбувати великий універсальний магазин у столиці. — Ваша крамниця єдина, куди приводить стежка в часові,— пояснив фера.— Він підняв вентилятора.— Мені, далебі, неприємно, але якщо я не прославлюсь у царя Алеріана, то ніколи не одержу іншої посади. Ім'я моє буде приречене на забуття. І він зник. Півгодини по тому Боб і Джейніс сиділи в наріжній кабінці кафе, що було відчинене цілу добу. Вони пили чорну каву й напівголосом перемовлялись. — Не вірю жодному слову! — гарячкувала Джейніс, до якої повернувся її природний скепсис.— Демони! Фери! — Доведеться тобі повірити,— стомлено обізвався Боб.— Адже ти бачила своїми очима. — Не можна вірити всьому, що бачиш,— твердо відповіла Джейніс. Одначе нараз згадала про втрачені товари, загублені прибутки й про весілля, що відсувається все далі й далі.— Ну, та гаразд,— сказала вона.— Ой, любий, що ж нам робити? — З магією треба боротись за допомогою магії,— повчально випалив Боб.—Завтра вночі він знову прийде. І вже тут ми підготуємось. — Я теж так вважаю,— підтримала його Джейніс.— Я знаю, в кого можна позичити вінчестер... Боб похитав головою: — Кулі відскочать від нього або пройдуть наскрізь, не завдавши шкоди. Добра, випробувана магія — ось що нам треба. Клин клином виганяють. — А яка саме магія? — спитала Джейніс. — Щоб діяти напевне,— відповів Боб,— ми вже спробуємо всі відомі нам магії. Як шкода, що я не знаю, звідки він родом. Щоб досягти бажаного ефекту, магія повинна... — Ще кави?— спитав служка, що раптом виріс перед ними. Боб винувато подивився на нього, а Джейніс почервоніла. — Ходімо звідси,— запропонувала вона.— Якщо хтось підслухає нас, то ми станемо посміховиськом для всіх. Тоді хоч тікай з містечка. Увечері вони зустрілися в крамниці. Увесь день Боб просидів у бібліотеці, вишукуючи матеріал. Здобутком його зусиль були двадцять п'ять аркушів, з обох боків змережаних незграбними карлючками. — А все-таки шкода, що в нас нема вінчестера,— сказала Джейніс, прихопивши із секції металевих виробів шоферського домкрата. О 23.45 з'явився фера. — Вітаю!—кивнув він.— Де у вас електрокаміни? Цар зволив мати щось на зиму. Відкриті вогнища йому набридли. Надто протяг великий. — Щезни в ім'я хреста! — урочисто почав Боб і показав фері хреста. — Прошу вибачити,— люб'язно відгукнувся гість.— Фери з християнством не зв'язані. — Щезни в ім'я Намтару й Тіамат! —продовжував Боб, бо в його конспектах першою стояла Месопотамія.— В ім'я володаря пустель Шамаша, в ім'я Телаля й Енліля... — Ага, ось вони,— промимрив фера.— Чому я завжди вплутуюся в якісь неприємності? Це електрична модель, не газова? Камін, схоже, не зовсім новий. — Закликаю творця човнів Рату,— як молитву, затягнув Боб, перекинувшись на Полінезію,— і заступника трав'яних фартухів Хіну... — Ще б чого, не новий,— розізлилась Джейніс, в її душі ділові інстинкти перемогли,— гарантія на рік напевна. — Волаю до Небесного Вовка,— перекинувся Боб до Китаю, коли Полінезія не зарадила.— До Вовка, що стереже ворота Верховного божества Шан Ді. Закликаю бога грому Лі Куна... — Стривайте, адже це інфрапроменева духовка,— сказав фера, недосяжний заклинанням.— її мені якраз і треба. І ще ванну. У вас є ванни? — Кличу Вадла, Буєра, Форкія, Мархоція, Астарту... — Ванни тут, чи не так? — спитав фера в Джейніс, і та мимохіть кивнула.— Мабуть, візьму найбільшу, цар досить-таки дорідна людина. — ...Єдинорога, Фетида, Асмодея й Інкуба! — закінчив Боб. Фера не без поваги покосився на нього. Боб гнівно закликав перського володаря світу — Ормузда, а за ним — божество амонів Молоха й божество давніх філістимлян Дагона. — Більше я, мабуть, не понесу,— міркував фера вголос. Боб згадав Дамбаллу, потім став благати аравійських богів. Він спробував фессалійську магію і заклинання Малої Азії. Він пробував розчулити малайських духів і розворушити ацтекських ідолів. Він повів на герць Африку, Мадагаскар, Індію, Ірландію, Малайю, Скандинавію і Японію. — Це досить пристойно,— признався фера,— але все одно нічого не дасть.— Він навалив на себе ванну, духовку й камін. — А чому? — задихнувся від подиву Боб, який зовсім вибився з сил. — Бачиш, на фер діють тільки заклинання рідної країни. Точнісінько так джінни підкоряються магічним законам Аравії. Окрім того, ти не знаєш, як мене звати; запевняю тебе, небагато зробиш, виганяючи демона, чиє ім'я тобі невідоме. — З якої ти країни? — спитав Боб, витираючи піт з чола. — Е ні,— похопився фера.— Коли знатимеш країну, то зможеш знайти потрібне заклинання. А в мене й так клопоту по горло. — Слухай,— втрутилася Джейніс.— Якщо цар такий багатий, то чому б йому не розквитатися з нами? — Цар ніколи не платить за те, що може одержати даром,— відповів фера.— Тому він і багатий. Боб і Джейніс прошили його лютими поглядами, збагнувши, що весілля відпливає в безпросвітне майбутнє. — Завтра вночі побачимось.— 3 цими словами фера миролюбно помахав рукою і щез. — От тобі й маєш,— мовила Джейніс, коли фера зник.— Що ж тепер робити? В тебе є ще які-небудь блискучі ідеї? — Аж ніякісіньких,— відповів Боб, важко опускаючись на тахту. — Може, ще спробуємо магію? — спитала Джейніс з ледь вловимою іронією. — Нічого не вийде,— відрубав Боб.— У жодній енциклопедії я не знайшов слів "фера" й "цар Алеріан". Він, напевно, з тих країв, про які ми й гадки не маємо. Можливо, з якогось карликового князівства в Індії. — Щастить нам, як утопленикам,— поскаржилась Джейніс, полишивши іронічний тон.— Що ж нам робити? Наступного разу йому, я гадаю, знадобиться пилосос, а потім магнітофон. Вона заплющила очі й стала зосереджено думати. — Він і справді пнеться з шкури, щоб тільки просунутись по службі,— зауважив Боб. — Я, здається, придумала,— мовила Джейніс, розплющуючи очі. — Що саме? — На першому місці для нас повинні бути наша торгівля й наше весілля. Правильно? — Правильно,— сказав Боб. — Гаразд. Хай я не який там мастак заклинати,— пояснила Джейніс, засукавши рукава,— зате в техніці я щось тямлю. Швидко за роботу! Наступної доби фера завітав за чверть до одинадцятої. На гостеві був той самий білий светр, але черевики з оленячої шкіри він змінив на рудувато-коричневі мокасини. — Сьогодні цар підганяє мене, як ніколи,— сказав він.— Нова дружина всі жили з нього вимотала. Виявляється, її шати витримують тільки одне прання. Раби вибивають його об каміння. — Зрозуміло,— співчутливо промовив Боб. — Бери, будь ласка, не соромся,— запропонувала Джейніс. — Це надзвичайно люб'язно з вашого боку,— вдячно вимовив фера.— Вірте, я вмію таке цінити.— Він вибрав пральну машину.— Цариця жде.— І фера зник. Боб запропонував Джейніс сигарету. Вони всілись на канапі й стали чекати. За півгодини фера з'явився знову. — Що ви накоїли? — насипався він. — А що сталось? — безневинно відгукнулася Джейніс. — Пральна машина! Коли цариця увімкнула її, звідти вирвалася хмара смердючого диму. Потім пролунав, якийсь дивний звук, і машина зупинилась. — Нашою мовою,—прокоментувала Джейніс, пустивши кільце диму,— це зветься "машина з фокусом". — З фокусом? — З каверзою. З сюрпризом. З дефектиком. Як і все інше в нашій крамниці. — Але ж ви не маєте права! — вигукнув фера.— Це нечесно! — Ти такий здібний,— ущипливо відповіла Джейніс.— Катай, ремонтуй. — Я похвастав,— покірно промовив фера.— Взагалі я набагато спритніший у спорті. Джейніс усміхнулася й позіхнула. — Та годі ж бо вам,— благав фера, нервово потріпуючи крильцями. — Дуже шкода, але я нічим не можу зарадити,— сказав Боб. — З вашої вини я опинюся в жахливому становищі,— не вгавав фера,— мене переведуть на нижчу посаду. Виженуть з державної служби. — Але ж ми не можемо допустити, щоб розоритись самим, правда? — спитала Джейніс. Хвилинку Боб роздумував. — Послухай,— запропонував він.— А чому б тобі не доповісти цареві, що ти зіткнувся з могутньою антимагією? Скажи, що, коли йому потрібний цей крам, хай платить мито пекельним демонам. — Йому таке буде не до вподоби,— з сумнівом промовив фера. — В усякому разі, спробуй,— порадив Боб. — Спробую,— погодився фера й щез. — Як на тебе, скільки можна заправити? — порушила мовчанку Джейніс. — Та полічи йому за стандартними роздрібними цінами. Кінець кінцем ми створювали крамницю, розраховуючи на чесну торгівлю. Ми ж не мали на меті провадити дискримінацію. А все-таки хотів би я знати, звідки він родом. — Цар такий багатий,— мрійно промовила Джейніс.— Мені здається, просто гріх не... — Стривай! — скрикнув Боб.— Це неймовірно! Хіба в 2 000 році до нашої ери можливі холодильники? Або кондиціонери? — Що ти маєш на увазі? — Це змінило б увесь хід історії! — пояснив Боб.— Подивиться якийсь розумака на ці речі й збагне, як вони діють. І тоді зміниться увесь хід історії! — Ну й що?—спитала практична Джейніс. — Що? Та тоді наукові шукання підуть іншим шляхом. Зміниться сучасне. — Ти хочеш сказати, що це неможливо? — Так! — Саме про це я весь час і казала,— переможно заявила Джейніс. — Та замовкни,— образився Боб.— Треба було подумати про все раніше: 3 якої б країни цей фера не був, вона обов'язково вплине на майбутнє. Ми не маємо права спричинятися до парадокса. — Чому? — спитала Джейніс, але цієї миті з'явився фера. — Цар дав згоду,— сповістив він.—Чи вистачить цього за все, що я у вас брав? — Він простягнув маленьку торбинку. Висипавши все з мішечка, Боб виявив дві дюжини чималих рубінів, смарагдів і діамантів. — Ми не можемо їх узяти,— заявив Боб, ми не можемо, мати з тобою комерцію. — Не будь забобонний! — закричала Джейніс, розуміючи, що весілля знову віддаляється. — А, власне, чому? — спитав фера. — Не можна перепроваджувати сучасні речі в минуле,— пояснив Боб.— Бо тоді зміниться сучасне. Або перевернеться світ, чи ще якесь нещастя скоїться. — Та ти про це не печися,— примирливо сказав фера.— Нічого не станеться, я гарантую. — Хто знає? А якби ти привіз пральну машину в давній Рим... — На лихо,— перебив фера,— держава царя Алеріана позбавлена майбутнього. — Чи можеш ти пояснити те, що сказав? — Залюбки.— Фера усівся в повітрі.— Через три роки цар Алеріан і його країна будуть цілком стерті з лиця землі силами природи. Не вціліє жодна людина. Не збережеться жодного глиняного черепка. — Чудово,— зробила висновок Джейніс, піднісши рубін на світло.— Нам би' краще розвантажитись, поки він ще хоче мати з нами діло. — Коли так, то воно інша річ,— сказав Боб. їхня крамниця була врятована. Побратися вони могли хоч завтра.— А що ж буде з тобою? — спитав він феру. — Ну що ж, я непогано показав себе на цій роботі,— відповів фера.—Найпевніше, попрошусь у закордонне відрядження. Я чув, що перед арабським чаклунством постають неозорі перспективи. Він благодушно провів рукою по світлому, коротко підстриженому волоссю. "Я буду навідуватись",— попередив він і почав було зникати. — Хвилинку,— схопився Боб.—Чи не скажеш, з якої країни ти прибув? І де править цар Алеріан? — Будь ласка,— мовив фера, хоч уже було видно тільки його голову.— Я думав, що ви здогадались. Фери — це демони Атлантиди. По цих словах він щез. [1] Берроуз, Едгар — американський письменник, автор серії романів про Тарзана.