Зелені вруна стеляться, як вовна,<br />
Картинками старих дитячих книг<br />
Здається далеч. До землі приліг<br />
І слухаю тремтіння невгамовне.

Як віриться, як сниться невимовно,<br />
Який шумить не знати звідки сміх,<br />
Яке це щастя — в радощах земних<br />
Трудів і днів спивати кубок повний!

Полуменіють сосни. Срібний пил<br />
Бадилля сріблить. Міста профіль строгий<br />
Поволі виплива на небосхил.

І от — в одну збігаються дороги,<br />
В єдиний помах рвуться сотні крил,<br />
В один чертог — усі хатки убогі!

1929