1<br />
Поза тим, що його не зумієш назвати,<br />
Вміють трави рости по коліна, по серце.<br />
На листках перезрілої сивої м’яти –<br />
Вечорового коника скерцо.

Заплітаєш себе в прохолодні косиці,<br />
Де стебло до стебла – як душа за душею.<br />
І встають дві зорі – дві сестри – дві черниці<br />
Понад вежею. Понад твоєю межею.

2<br />
Ця вежа має літ зо триста<br />
Під сяйвом білого світила –<br />
Все, що лишилося від міста,<br />
В якому б я не заблудила,

Не загубила того дому<br />
І стін просторої каплиці.<br />
Там дві сестри. І дві зірниці.<br />
Черниці. Три століття тому.

3<br />
Люба сестро, стільки живеш,<br />
А чи бачила ти, чи знала<br />
Ту найвищу з-посеред веж,<br />
У яку ти себе сховала?

І не має вона ні стін,<br />
Ні межі у лункім безмежжі.<br />
Лиш трава росте до колін.<br />
І до серця твоєї вежі.