Тоді ми зникли в лісі… Кроків шість –<br />
і там твій сміх і крок!

Слабого світла

пучок з-між віт – ти зблідла.

З того літа

він там живе між афин і дощів,<br />
твій сміх.

Туди – шість кроків і смерік.

йому не відлунати, не пропасти.<br />
Не дався звіру – й вітрові не вкрасти<br />
його.

Зайшов за шуми і протік

у нори, в мох, у страх, у шпари сну<br />
безумства,

закрутився в афинниччі…

Його все більше.

Звідусіль у вічі

він дивиться.

Не радість, а вину

немов лишили ми – це той пучок<br />
нерозповитого, слабого світла<br />
тоді ще осінив тебе – ти зблідла<br />
отам на мить одну.

На шостий крок.