Роберт Фрост<br />
Тихої пори

Вечірні вулиці пусті —<br />
Розмову ні з ким повести.<br />
Та поряд — снігом вкритий дім.<br />
Веселі очі сяють в нім.

Радію, що людей зустрів:<br />
Я чую скрипки ніжний спів...<br />
Неначе сниться: на фіранках —<br />
Дівочі профілі в серпанках.

І вже немає самоти...<br />
Коли ж назад із темноти<br />
Спішу туди, де світло й гам, —<br />
Лиш чорні вікна бачу там.

А піді мною сніг рипить —<br />
Одвертим викликом звучить<br />
Рипіння, що злетіло враз<br />
У цей зимовий пізній час.