Ти, що зориш із вишини,<br />
Зроби неплідною цю землю,<br />
Хай горблячись її сини<br />
В ній порпаються надаремно.

Поля їм попелом засип,<br />
Плуги обламуй їм об камінь,<br />
Хай родить ця земля не хліб,<br />
А сухоості з будяками.

Криниці висуши, нехай<br />
Заллє їх стухлим ядом сірки,<br />
Полями спраглих їх ганяй,<br />
Хай язики їм палить гіркість.

Хай дітям їхнім голод-жах<br />
Щодня поблідлі губи лиже,<br />
Хай розжене їх по світах<br />
Страшна, як смерть, жадоба їжі,

Хай у голодній їх крові<br />
Замре навіки сите й ніжне,<br />
Хай діти їм зростуть нові,<br />
Немилосердні і драпіжні;

Нехай чужі країни в їх<br />
Серцях засяють, як багаття,<br />
Хай стануть для сусідів всіх<br />
Вони як пострах, як прокляття,

Щоб всі ненавиділи їх,<br />
Але жахалися їх скрито,<br />
І щоб ім’я їх, як батіг,<br />
Свистало карою над світом!