Ти не прийшла, тебе не бачу поруч...

У небі місяць повагом пливе,<br />
промінням срібним землю засіває,<br />
з-за хмар, скрививши рот щербатий свій,<br />
сміється над моїм наївним серцем.

А ніч ховає від людей той сміх<br />
у теплі твої сутінки...<br />
Ти винна?<br />
Ні, ти не винна...<br />
Скільки не кричу —<br />
я сам перед собою провинився...

Авжеж, не лжа мені заткала слух, —<br />
помилку я з брехнею переплутав...<br />
"Коли ти прийдеш?" — поспіхом спитав,<br />
а треба запитать було: "Чи прийдеш?"