Ти нарешті збагнув...
Ти нарешті збагнув...
Ти нарешті збагнув:
ти — один.
І природу прийняв як провину.<br /> Ніби жінки нома, чий ти син?<br /> І вона вже не видихне: сину.<br /> Не тебе сповивала вона,<br /> не тебе колисала, співала<br /> не тобі.
В нас бував сумна
нова радість, яка не бувала.<br /> В нас буває така самота,<br /> що найлегше її колисати,<br /> притуливши до неї уста…<br /> Ти забув:
відколисув мати.
Ти благав:
хоч на день, на один
дай пірнути у душу невинну,<br /> бо нарешті збагнув,
чий ти син,
бо нарешті покликано: сину.<br /> Але сниться тобі: серед нив —<br /> сива ягідка.
Стоїть, наслухає:
б'в копитами здиблених днів<br /> той, хто справді тебе породив,
той, хто замисел Господа зяав.