Ти — мій останній, пізнаний до краю...
Ти — мій останній, пізнаний до краю...
Ти — мій останній, пізнаний до краю,<br /> нещадний біль,— мене ти владно стис;<br /> Як в духові палав я — так палаю<br /> тепер в тобі. Протививсь довго хмиз<br /> вогню, яким палахкотиш поривно,<br /> та ось в тобі й з тобою я горю.<br /> На муки пекла обернув ти гнівно<br /> оцю сумирну схованку мою.<br /> Я, майбуття позбавлений і чистий,<br /> на вогнище страшних страждань зійшов.<br /> Нічого ні придбати, ні посісти<br /> в своєму серці сили не знайшов.<br /> Хіба це я, хто тут ось догоряє?<br /> Вже спогадів не збуджує чуття.<br /> Життя, життя: по той бік всебуття.<br /> Я в полум'ї. Ніхто мене не знає.<br /> Це — зречення. Це не таке, як хворість<br /> дитячих літ. Відстрочка. Привід стати<br /> ще більшим. Все шепоче й зве кудись.<br /> Не встрянь же в те, чим тішився колись.
1926, останній запис<br /> в останньому нотатнику поета
Перекладач: Микола Бажан