Гукнув у праліс Пракий —
І там, де луни упали,
Здавалось, галяви стали,—
Могутній голос такий!
Кремезні люди гудуть
У пущах-нетрах без міри.
По древах — кремінь сокири,
Загусла рідшає муть.
Дажбог розжарив блакить.
Дзвенить малеча з колиби.
Пройшли Ярило і Либедь,—
Повів Яр-бог, щоб ярить.
Урвався ліс, бо — ріка,
Не дно, мабуть, а прова...