Не втекти вже, дарма, від жорстоких цих днів,<br />
не втекти вже ні в мрію, ні в пісню.<br />
Мов фальшива струна, так дзвенить кожний спів<br />
під суворих світань весну пізню.

Вже не вирватись більше з затислих обійм,<br />
треба глянути дням просто в вічі,<br />
хоч навпроти вдаряє скажений прибій,<br />
невблаганним нас визовом кличе.

Не сховатись, дарма, в тиху тінь самоти,<br />
не закрити долонями зору.<br />
Гострий відблиск і відгомін хвиль долетить<br />
крізь імлу, хоч найбільш непрозору.

Не сховатись, дарма, під наметом краси,<br />
в чаді п'яному строф кришталевих.<br />
Вітре днів, мої власні слова рознеси,<br />
на шляхах їх розвій стомилевих!

О поете, дарма, вже тобі не втекти,<br />
треба визнати те, що найгірше:<br />
чи самого себе не оббріхуєш ти<br />
в цих п'янливих, розспіваних віршах?



1934