Перекладач: Л. С. Первомайський

Берег моря. Фауст і Мефістофель.

Фауст

Я знудивсь, бісе.

Мефістофель

Що ж бо, Фауст?<br />
Ніхто ще не переступав<br />
Межі, що вас усіх межує.<br />
Геть вся розумна твар нудьгує:<br />
Той з лінощів, а той від справ;<br />
Хто вірить, хто затратив віру;<br />
Той насолод не досить мав,<br />
Зажив їх інший понад міру,<br />
І кожний позіхає й зна,<br />
Що зазіха на всіх труна.<br />
Й ти позіхай.

Фауст

Нікчемні жарти!<br />
Мені розвагу, як колись,<br />
Знайшов би ліпше.

Мефістофель

Покладись<br />
На розум, він довіри вартий,<br />
В своїм альбомі запиши:<br />
Fastidium est quies: скука —<br />
Перепочинок для душі.<br />
Психолог я... О, це наука!<br />
Чи ти коли не нудьгував?<br />
Подумай, зваж... Чи тої хвилі,<br />
Як над Вергілієм дрімав,<br />
А розум твій різки будили?<br />
Чи як трояндами вінчав<br />
Дівчат прихильних в час дозвілля<br />
І в буйстві шумнім дарував<br />
Їм пал вечірнього похмілля?<br />
Чи в дні, як дух заглибивсь твій<br />
У вир великодушних мрій,<br />
В наук незвідані глибо&#769;ти?<br />
Але чи не тоді, з нудоти,<br />
Як арлекіну, ти мені<br />
Звелів явитись у вогні?<br />
Я бісом влесливим звивався,<br />
Тебе розважить намагався,<br />
По духах, по відьма&#769;х возив.<br />
І що ж? Нічим не звеселив.<br />
Бажав ти слави — і діждався,<br />
Хотів кохатись — закохався.<br />
Узяв з життя, що можна лиш,<br />
Чи ж був щасливий ти?

Фауст

Облиш,<br />
Не порпайсь в рані потаємній.<br />
В глибинах знань нема життя,<br />
Прокляв я їх без каяття,<br />
А слава... Промінь її темний<br />
Завжди невловний... Людська честь<br />
Безглузда, мов той сон... Та єсть<br />
Одверте благо: це єднання<br />
Двох душ...

Мефістофель

Мить першого спіткання,<br />
А ще б пак! Так би ти й сказав!<br />
Чи ти не Гретхен пригадав<br />
Знічев'я?

Фауст

О, чарівний спомин!<br />
О, чисті почуття мої!<br />
Там, там, де тінь, де лісу гомін,<br />
Де дзвін солодкий течії,<br />
Там, до грудей її розкішних<br />
Схиливши втомлене чоло,<br />
Я щастя мав...

Мефістофель

Творець всевишній!<br />
Невже це, Фауст, все було?<br />
Ти мариш спомином, в'являнням<br />
Себе ти дуриш, далебі!<br />
Хіба не я своїм старанням<br />
Оту красу здобув тобі?<br />
Не я північною порою<br />
З тобою звів її? Тоді<br />
Плодами по своїм труді<br />
Я розважався самотою,<br />
А ви — все пам'ятаю я.<br />
Коли вона, краса твоя,<br />
Від насолоди зомлівала,<br />
Твоя душа знов без надій<br />
В холодний роздум поринала<br />
(А нам доводить тверджень рій,<br />
Що роздум — це нудьги насіння).<br />
І хочеш знать, філософ мій,<br />
Що думав ти в ту мить сп'яніння,<br />
Коли не думає ніхто?<br />
Сказати?

Фауст

Говори, ну, що?

Мефістофель

Ти думав: агнець мій покірний!<br />
Як палко я тебе бажав!<br />
Як в хитрості своїй безмірній<br />
Я серце діви розпікав!<br />
Любові знадній, безкорисній<br />
Вона безвинно віддалась...<br />
Чому ж душа моя зайшлась<br />
В нудоті й тузі ненависній?<br />
На жертву примхи власних мрій<br />
Дивлюсь, вщасливлений тобою,<br />
З непереборною гидо&#769;ю:<br />
Так нерозумний лиходій,<br />
На здирство зважившись невміло,<br />
Убивши ланця завчасу,<br />
Обідране ганьбує тіло;<br />
Так на куповану красу,<br />
З якою втіхи заживає,<br />
Розпуста скоса поглядає...<br />
А там вже з цих сумних речей<br />
Зробило висновок сумління...

Фауст

О, згинь, пекельне сотворіння,<br />
Чи зникни геть з моїх очей!

Мефістофель

Гаразд. Який наказ я маю?<br />
Без діла, вірна тінь твоя,<br />
Тебе не смію кидать я —<br />
Я марно час не витрачаю.

Фауст

Що там біліє? Говори.

Мефістофель

Фрегат іспанський трищогловий,<br />
В Голландію прибуть готовий.<br />
На нім мерзенців сотні три,<br />
У бочках злото, мавпенята,<br />
Вантаж коштовний шоколата<br />
Та модна хворість: в ці краї<br />
Недавно завезли її.

Фауст

Все потопить.

Мефістофель

Я враз.

(Зникає)