— Вставай, дитино, вставай, сплюхо, бо й Стрітення* проспиш...
Голос такий, наче на воді вигойдується, й пахне голос чомусь м'ятою та материнкою.
— Проспиш і не побачиш, як стрічається зима з літом.
У голосі поміж пахучої м'яти й материнки дзвоники видзвонюють стиха, наче то дзвоники з сонячної прозорої роси. Зрештою, ці дзвоники в голосі й будять Юхима, він розплющується, протирає очі.
— А щ...