Покійник лежить у хаті,<br />
а в темних сінях<br />
я повис на гаку<br />
і кричу: "Я вишу!"

І крізь регіт і вівкання<br />
мене запитують:<br />
"На кому висиш?"

Назвати мушу дівоче ім'я,<br />
і мені пересихає в горлі,<br />
бо я ледь чутно<br />
називаю тебе.

Мене може зняти тільки поцілунок,<br />
а ти не зможеш не поцілувати,<br />
бо вимажуть лице сажею<br />
і виштовхають надвір.

Я чую церковні дзвони у грудях,<br />
бо ти підходиш і цілуєш…

Тепер повиснеш ти<br />
і тебе спитають:<br />
"На кому висиш?"

Я знаю, ти не скажеш,<br />
і до ранку під розпач трембіт<br />
відмиватиму на потоці сажу<br />
із твого заплаканого обличчя.

А вранці<br />
покладуть рідні<br />
на домовину свої голови<br />
і тричі попрощаються з мертвим.

Він від бартки упав на храмі.<br />
Помста пливе у їхній крові.

Я також із того роду,<br />
але мені зранку тільки відлунює,<br />
тільки видзвонює у вухах:<br />
"На кому висиш?"

Я вишу.