В холоднім сутінку сухого льоху<br />
по стінах тиша кане зерном граду.<br />
І п'яний, м'ятний запах винограду,<br />
й ряди пляшок, що в сповитку із моху.

В цю кучугуру, мов у землю соху,<br />
вбиває час плісні кошлату шпаду.<br />
Пляшки набрякнуть у тісноті спаду<br />
і тріскають, немов струки гороху.

Вино в пісок усякне, червінь рож<br />
увійде в зелень мохового прута.<br />
І ми, буває, нашої також

бажаєм дійсності розбити стіни,<br />
дарма, що, може, кинувши їх пута,<br />
ми б розіллялись на незнані ріні.