Історія стоїть біля дороги<br />
та й дивиться, хто їде по соті.

Йде череда, туман взяла на роги.

А он село, що зветься Лемеші.

Десь там жила Наталка Розумиха,<br />
Грицькова жінка, гарна й молода.<br />
Як ще був жив, набралася з ним лиха,<br />
такий він був п'яндига й гуляйда.

Але й козак! Просмолений, як човен.<br />
Жагучо любий до безтями рук.<br />
Як він умер, весь світ, сльозами повен,<br />
в дощах стояв по самий Базавлук!

Вона ж його ні словом не вкорила.<br />
Ходила до могили припадать.<br />
А двох синів, Олексу та Кирила,<br />
в капелу царську мусила віддать.

Коли ж сини доскочили пошани,<br />
приїхала вона у Лемеші.

Мов янголи, співали клирошани<br />
за упокій козацької душі —<br />
в тій церкві, що Наталка спорудила<br />
на тому місці, де Грицьковий гріб.<br />
А двох синів, Олексу та Кирила,<br />
у тій же церкві висповідав піп.

Один був мужем вінчаним цариці,<br />
сподобивсь другий навіть булави.<br />
Вона молилась: — Грицю, чуєш, Грицю!<br />
Хоча б на мить устань та оживи!

Та подивися на свою Наталку,<br />
що за твої одмолені гріхи<br />
яку он долю виспівали змалку<br />
підпаски наші, наші пастухи!

Вони ж гусей тут пасли в конюшині,<br />
вони ж тут руки дряпали в шипшині,<br />
вони ж на цьому вигоні росли.<br />
А ті ж то гуси, гуси-лебедята,<br />
та й узяли підпасків на крилята,<br />
та й у хороми царські занесли!..

Лампадка тьмяно блимала в кіоті,<br />
стояла в церкві дивна тишина.<br />
Блищали скрізь оправи щирозлоті,<br />
і озиралась Лотова жона.

Чекали слуги десь аж біля брами.<br />
Наталія молилась гаряче.<br />
І синя стрічка царської статс-дами<br />
текла, як річка, їй через плече.

Вона молилась: — Встань та подивися,<br />
що я вже стала свахою Петра.<br />
Що грошей в нас тепер хоч подавися,<br />
невістка в мене царського ребра.

Тепер уже й не плачу я ночами.<br />
Невістка гарна, що там говорить.<br />
Вже як вони, хоч тайно, обвінчались,<br />
то це ж таки уже не фаворит.

Буваю на балах і на прийомах,<br />
бо я графиня, а Олекса граф.<br />
Він при дворі, а я уже при ньому,<br />
спокійно хай покоїться твій прах!..

З колін звелась графиня Розумовська,<br />
зашарудів широкий кринолін.<br />
Чи то спіткнулась, чи на плитах ковзько,<br />
чи на дзвіниці хилитнувся дзвін, —<br />
і задвигтіла церква-кам'яниця,<br />
і хрест на церкві також хилитавсь,<br />
і хилиталась паперть і дзвіниця...<br />
Мабуть, Грицько в землі перевертавсь.