Коли запав довкола морок
І розум тьмарився мені,
Коли надія, стерта в порох,
Ледь жевріла удалині;
Як дух із відчаю хилився
І глум зломовної юрби,
Уйнявши розуму сміливцям,
Доводив ницих до ганьби;
Коли і серце обікрали,
І світ цькував мене, тоді
Лиш ти одна мені сіяла
Зорею світлою в путі.
О, сяйво те благословенне!
Мов око янгольське,...