Удар, душе, удар, небого,<br />
По струнах мислей-веселух!<br />
Розворуши життя мойого<br />
Мінливого оспалий дух.<br />
Хай, ставши на папері строго,<br />
Думки потішать братній слух,<br />
Народу хай прийде пора<br />
Згадати часом пісняра!<br />
Для щастя нам так мало треба —<br />
Малий привіт зі сторони,<br />
І ми вже скачемо до неба,<br />
Вже снуємо щасливі сни;<br />
То ж ви, кого гнітить ганеба<br />
Убогості, хто без весни<br />
Живе, дивіться, що за гра —<br />
В душі та в слові пісняра!<br />
Ми плачемо над власним горем,<br />
Знавці своїх пекельних бід,<br />
Пісняр же соколиним зором<br />
Повинен обійняти світ,<br />
За всіх терпіти, бути хворим,<br />
Щоб людський поздоровшав рід.<br />
Чи ж пожаліли брат, сестра<br />
За ті боління пісняра?<br />
Мішку, набитому рублями,<br />
Б'є кожен шанівний поклін,<br />
Хоч би злодійськими руками<br />
Та з кривди наповнявся він…<br />
Хто ж бачить бідних поміж нами,<br />
Хто чув нещастя плач і дзвін?<br />
Хто, хоч почути вже пора,<br />
Послухав пісню пісняра?!<br />
Стоїть палац високий, білий,<br />
Будова гарна, все – під шнур, —<br />
Чи там живуть майстри, що вміли<br />
Поставити штудерний мур?<br />
Та ні! Куди? Вони згоріли<br />
Від блискавок життєвих бур.<br />
Зоря трудів, зоря добра<br />
Веде так само пісняра.<br />
Все тлінне, все долає змора,<br />
Ніщо не вічне на землі,<br />
Хіба лиш сльози правди й горя<br />
Не гаснуть у віків імлі.<br />
Помер пісняр.<br />
Дружки при скорбному столі<br />
Сидять – не плач, а машкара…<br />
Гірка ти, доле пісняра!

1906