Сонет 7
Сонет 7
7
Нещасний рік і день, нещасна хвиля й мить,<br /> Коли, обдурений надією пустою,<br /> Розстався легко я з вітчизною святою<br /> I з дорогим Анжу, щоб тут за ним тужить.
Я знав: недобрий птах мені тропу значить —<br /> I не знаходив я жаданого спокою,<br /> Бо чув я згубний вплив, бо знав, що наді мною<br /> Догнав Сатурна Марс і вкупі з ним блищить.
Сто раз піддатися хотів я добрій раді,<br /> Та доля кожний раз ставала на заваді;<br /> I, не обмарила б очей мені мара,
Мене пригода б та напевне збила з пливу,<br /> Коли, намірений в дорогу нещасливу,<br /> Поранив ногу я, виходячи з двора.