Сонет 312
Сонет 312
Ні зір ясних мандрівні каравани,<br /> Ні стрімкощоглі на морях човни,<br /> Ні рицарі затяжної війни,<br /> Ні олені стрункі серед поляни,
Ні строф любовних плетиво кожане,<br /> Ні вісті радісні із чужини,<br /> Ні спів жіночий ранньої весни<br /> В садах, де чисті гомонять фонтани, —
Ніщо поваби серцю не несе,<br /> Бо згасло сонце і померкло все,<br /> Разом із ним засипане землею.
В життя моє лиш смуток увійшов,<br /> Я кличу смерть, щоб ту зустріти знов,<br /> Що краще був би не стрічався з нею.