Білесенькі сніжиночки,<br />
Вродились ми з води;<br />
Легенькі, як пушиночки,<br />
Спустилися сюди.

Ми хмарою носилися<br />
Від подиху зими,<br />
І весело крутилися<br />
Метелицею ми.

Тепер ми хочем спатоньки,<br />
Як дітоньки малі.<br />
І липнемо до матінки —<br />
До любої землі.

Матуся наша рідная<br />
Холодна і суха,<br />
Бо дуже змерзла бідная<br />
Вона без кожуха.

Отож її нагріємо,<br />
Устелимо сніжком.<br />
Мов ковдрою, накриємо<br />
Легесеньким пушком.

Нехай зимою злючою<br />
Вона спочине в сні,<br />
Щоб зеленню пахучою<br />
Прибратись навесні.

Щоб з ниви колосистої<br />
Був добрий урожай,—<br />
То й долі променистої<br />
Зазнає рідний край!