Снігурка
Снігурка
Були колись дід та баба,<br /> Та й старі вже стали<br /> І, працюючи невтомно,<br /> Усього придбали —<br /> І хазяйство чималеньке,<br /> І садок, і поля...<br /> Одного старим тим тільки<br /> Пожаліла доля:<br /> Не дала сліпая доля<br /> Тим старим дитини.<br /> А вони ж, було, обоє,<br /> Бідні, щогодини<br /> Все молилися, благали,<br /> Все благали Бога,<br /> Щоб собі на старість втіху<br /> Виблагать у його.<br /> Не діждались!.. Одинокі<br /> Літа проживали<br /> Й про тісну вже домовину<br /> Згадувати стали:<br /> Недалеко вже хвилина<br /> У житті остання —<br /> І старе їх серце дужче<br /> Сохне з горювання,<br /> Що ніхто, як прийде час той<br /> Вічного спокою,<br /> Їм очей вже не закриє<br /> Рідною рукою...
Раз сиділи дід та баба<br /> Під вікном обоє<br /> Та на вулицю дивились,<br /> А там чепурної<br /> Дітвори весела зграя<br /> Гралась, метушилась,<br /> Та собі ліпити бабу<br /> З снігу заходилась.<br /> Усміхнулася бабуся,<br /> Дивлячись на діти,<br /> Та і каже так до діда:<br /> — Що ж уже робити:—<br /> Як Господь не дав нам грішним<br /> Втіхи на цім світі,<br /> То ходімо хоча з снігу<br /> Дівчинку зліпити.<br /> — То й ходімо! — дід промовив,<br /> І пішли ліпити...<br /> А навкруг їх, сміючися,<br /> Метушаться діти...<br /> Ліплять. Чують, аж: Добридень!<br /> Ззаду хтось озвався;<br /> Глянуть — дід старезний сивий<br /> Відкілясь узявся<br /> І питається, вклонившись:<br /> — А що, добрі люде,<br /> Що робити заходились,<br /> Що із того буде?<br /> — А що ж,— баба одмовляє,—<br /> Ми старі вже стали,<br /> Та щоб дав нам Бог дитину<br /> Ми не ублагали,—<br /> То тепер вже хоч із снігу<br /> Зліпимо дитину<br /> Перед тим, як одинокі<br /> Ляжем в домовину.<br /> — Поможи вам. Боже! — стиха<br /> Дід той промовляє<br /> І з очей у діда й баби<br /> Вмить кудись зникає...<br /> Здивувались дід та баба...<br /> Й знов собі ліпити,<br /> А навкруг їх метушаться<br /> І сміються діти.<br /> Ліпить дід ніжки із снігу<br /> І головку, й рота,<br /> І очиці, й вушка ліпить —<br /> Швидко йде робота.<br /> Тільки що це? Мов одразу<br /> Губоньки маленькі<br /> Розкриваються, і очі,<br /> Як блакить синенькі,<br /> Теж розплющились... Мара це?<br /> Ні, он пара біла<br /> З уст малих, уже червоних,<br /> Повилась-злетіла;<br /> Оченята занялися,<br /> Дивлються, сміються...<br /> У старих серця з надії<br /> В грудях б'ються, б'ються...<br /> І ось, бачуть: перед їми<br /> Мовби оживає<br /> Їх снігурка, ось неначе<br /> Голову здіймає...<br /> І одразу стрепенулась,<br /> Чепурна і біла,<br /> І устала, геть сніжини<br /> Струсюючи з тіла.<br /> — Зорько! — скрикнула бабуся,<br /> — Будь ти нам дочкою!<br /> І Снігурку в кожушині<br /> Понесла з собою.
Ось ідуть за днями ночі,<br /> Швидко час минає —<br /> Русокосая Снігурка<br /> Пишно розцвітає<br /> І не вспіли дід та баба<br /> Звикнуть до дитини,—<br /> Час надходить готувати<br /> Рушники у скрині:<br /> Русокосая Снігурка<br /> Дівкою вже стала<br /> І на все село своєю<br /> Вродою пишала.<br /> І усі коло Снігурки<br /> Хлопці так і в'ються,<br /> Закохавшись, з старостами<br /> До Снігурки шлються.<br /> І за їми в неї двері<br /> Рип та рип у хаті,<br /> Та Снігурка не бажає<br /> Женихів вітати:<br /> Повертались з гарбузами<br /> Старости додому,—<br /> Рушників не подавала<br /> Дівчина нікому<br /> І нікому чистим серцем<br /> Ще не віддалася.<br /> Не така бо, як всі люде,<br /> Дівчина вдалася.<br /> Хоч чудовою красою<br /> Процвіла дівчина,<br /> Та рум'янцем не пишала:<br /> Біла, як сніжина,<br /> Русокосая Снігурка<br /> І синії очі<br /> Поміж людьми, полохлива,<br /> І звести не хоче.<br /> їй подобались не люде,<br /> А та дужа сила,<br /> Що всім світом володіє,—<br /> Та була їй мила.<br /> І коханим їй здавався<br /> Буйний вітер в полі,<br /> Що гуля і хуртовину<br /> Розвіва на волі;<br /> Темні хмари мовби сестри —<br /> Так вона любила,<br /> А з туманом, нае з братом,<br /> Вранці гомоніла;<br /> Зажурившись, у годину<br /> Бурю виглядала<br /> Й як зав'ється хуртовина,—<br /> Тільки й оживала<br /> І виходила із хати<br /> Тільки в дні похмурі;<br /> Дослухаючись, раділа<br /> Вітрові і бурі.<br /> І ловила рученьками<br /> Білії сніжини,<br /> Цілувала їх, неначе<br /> Стрілися дівчині<br /> Рідні сестри, рідне браття,<br /> А чи рідна мати...<br /> Сумували дід та баба,<br /> Сидячи у хаті,<br /> Сумували, дивувались<br /> З чого донька в'яне,<br /> Як година у віконце,<br /> З неба ясно гляне,<br /> І радіє, як негода,<br /> Стогнучи, завиє<br /> Та холодним снігом-вітром<br /> По степах повіє...
Та зима ж та не довічно<br /> На землі панує —<br /> Сонце глянуло із неба<br /> І землю німую<br /> Обігріло, розтопило<br /> І сніги, і кригу...<br /> Повернуло од зими вже<br /> Знову на одлигу,<br /> І потанули замети,<br /> Ллються по долині,—<br /> Засмутилася Снігурка,<br /> Гаснуть очі сині.<br /> Засмутилась і поникла<br /> Тихо головою,<br /> Так, немов би вже почула<br /> Лихо над собою.<br /> В хаті ходить, руки ломить,<br /> В вікна поглядає,<br /> Мов сніги свої востаннє<br /> І на вік вітає...
І прийшла весна квітчаста,<br /> Зацвіли долини,<br /> А в Снігурки лютий смуток<br /> Не втиха й хвилини,<br /> А ще більш вона сумує,<br /> І старі в печалі:<br /> Умовляли й розважали,<br /> Та й годі сказали!..
За весною тепле літо,<br /> Ось уже й Купала;<br /> Молодь сільська рада-рада,<br /> Що його діждала.<br /> До Снігурки забігають<br /> Подруги-дівчата:<br /> — Як тобі ще не набридла<br /> Хата все та хата!<br /> І на вулицю не вийдеш,<br /> Сидень ти, ніколи!<br /> Ну, ходім стрівать Купала,<br /> Бавитись на волі!<br /> Так дівчата щебетали,<br /> А снігурка біла<br /> Їм тихенько одмовляє:<br /> — Я усе хворіла,<br /> Та не здужаю й тепер щось —<br /> Не піду я з хати...<br /> У розмову уступились<br /> Тут і батько, й мати:<br /> — Ось піди лиш та побався —<br /> Веселіше стане.<br /> Ви беріть її, дівчата,<br /> Дома хай не в'яне!<br /> І дівчата, сміючися,<br /> Всі її вхопили;<br /> Опиналася Снігурка,<br /> Та не стало сили...<br /> Над Дніпром широководим<br /> Вже вогонь палає,<br /> І купаловая пісня<br /> Голосно лунає;
Парубки зійшлись, дівчата,<br /> З їми й уродлива<br /> Русокосая Снігурка,<br /> Та смутна й журлива.<br /> — Гей, чи чуєте, дівчата,<br /> Час уже почати<br /> Через цей вогонь Купалів<br /> Нам усім плигати!<br /> І стають одна по одній...<br /> Перша вже плигнула,<br /> Далі друга над багаттям<br /> Швидко промайнула.<br /> Третя, п'ята... Вже й Снігурці<br /> Черга наступає.<br /> — Ох, не хочу я, дівчатка,<br /> Сили щось немає,<br /> Щось моє згнітило серце,<br /> Мов на лихо й горе...<br /> Так Снігурка всім дівчатам<br /> Подругам говоре.<br /> Засміялися дівчата:<br /> — Лихо нам з тобою!<br /> Вперше вийшла погуляти,<br /> Та і тут з журбою!<br /> Ну-бо, ну, плигай, сестричко!<br /> І усі дівчата<br /> До вогню Снігурку білу<br /> Почали штовхати.<br /> Одмогтись немає сили...<br /> — Ну, плигай, не бався!<br /> А вогонь вже дужче й дужче<br /> Вгору розгорався...<br /> І вона через багаття<br /> Кинулась щосили;<br /> Пасмо з полум'я гаряче<br /> Її обхопило,<br /> І вона одразу, бідна,<br /> Парою взялася<br /> І угору над землею<br /> Високо звилася —<br /> Тільки бачили, у небі,<br /> Де зоря мигтіла,<br /> Тихо-тихо пролинула<br /> Хмарка чиста й біла<br /> І потопла у безодні<br /> Синій і глибокій...
Так зостались дід та баба<br /> Знову одинокі...
1886