Ти лежиш в пустельному холодному саду,<br />
Може несподівано до тебе надійду.

Обдарую німотою твій зимовий сад,<br />
І неждано і нестримано заграю з світом в лад!

Я не знаю, де сховається моя туга печаль,<br />
Де розіб’ється на скалки шкляні неупинна даль.

Проплива вона крізь холод і вітри,<br />
І лишає тільки смугу синю для шатрів.

Пропливаю одногранним гірким сном,<br />
І впиваюсь синє-далечі настиглим вщерть вином.

Смутно придивляюся до тихих хат,<br />
І по стріхах бачу: вже не буде вороття назад.

Промандрую аж за обрій де любов,<br />
Розпочну у тих країнах світлий лов.

Буду юність уловляти – і в саду,<br />
Те, чого шукають чисті – там знайду.

2

Хто на межах стигне в білому снігу?<br />
Хто на вежах пльоска прапором снагу?

Пропливають мимо башти дальні кораблі,<br />
І співають чужоземці про любов мандрівника Алі.

Той мандрівник кинув наречену для шляхів,<br />
І вогнем багряним океанами горів.

Стигнуть межі, а на вежах пльоска льот,<br />
Бурями на скло прозоре б’ється льод.

Пропливають чужоземці кораблями в ніч,<br />
Глухо поза баштами гуде майбутня січ.

І снага смуглява перетворюється на вино,<br />
Світове і весняне об’єдналося в одно.

Десь Алі вернувся нареченої шукать,<br />
Стружками розсипалася міць мідяних ґрат.

Пісню буйну, пісню про майбутню височінь,<br />
Вигукнули вежі для холодних снігових склепінь.