Гнав я оленем прудким,<br />
смуток лагідний в очах.<br />
А за серцем за моїм<br />
сто зголоджених вовчаг.

Роги й пароги роняв —<br />
на гіллі он-о висять...<br />
Скоро сам я з оленя<br />
в вовка перекинуся.

Буде з мене сіроман<br />
ходом і подобою;<br />
між братів я не тума —<br />
усміхатись пробую.

Чую зови олениць,<br />
очі млою повняться...<br />
А на плечі пада ниць<br />
листя із шовковиці.