На вулиці – я чую крізь вікно –<br />
Сміється жінка штучним сміхом.<br />
Мабуть, їй сумно, але жінка хоче,<br />
Щоб їй хотілося сміятись.

А я дивлюсь на ріки темних вулиць,<br />
На голови веселих ліхтарів,<br />
Одягнені в малі кашкети з жерсті,

І на моє високе підвіконня<br />
Каштани білі квіти подають…

А я дивлюсь і думаю про вірші.<br />
Коли їм сумно – хай вони сумують.<br />
Хай тільки не сміються штучним сміхом,<br />
Бо щирі люди закривають вікна.