Він міцно спав. І вид його німий,<br />
спочивши на твердому узголов'ї,<br />
рушав у безвість. І рвучи закови,<br />
світи обидва, що єнались в слові,<br />
розходились над кратером пітьми.

Але не знали ті, що з ним жили,<br />
що він один був їхнім рідним краєм:<br />
рікою, кручею, зеленим гаєм,<br />
Вони ж – його подобою були.

Його подоба – далі ці прозірні,<br />
що горнуться до гробу і зовуть<br />
померлого, чия найглибша суть<br />
відкрилась в мертвій масці. Так добірні<br />
плоди на стиглу землю опадуть.



Переклад В. Стуса