Слова і речі, вечір і сова.<br />
Цитрина пахне, чай парує свіжий.<br />
Цей тихий грудень, ці поля безсніжні —<br />
Немов душа, праюна і жива.

Усе намарно. Отже, так бува:<br />
Покинувши Господень дім поспішно,<br />
Ми сміло падаєм у прірву ніжну,<br />
Гадаючи, що це потрібно вам.

Але, брудну і дику вчувши мову,<br />
Побачивши, що ви готові знову<br />
Дитину й ангела безжурного звести, —

Вертаємо з одвічного Содому,<br />
Який уже нікому не спасти,<br />
До навстежи одчиненого дому.