...І досі пече сонце, аж піт заливає очі. Спробуй-но вистояти з двома сітками в переповненому автобусі. Та ще в мої роки. Нащо було до всього тягнути й оці троянди? Але ж ти їх так любив, ні любиш і зараз, хоч тепер годі думати, що я бодай трішки взнала тебе за сорок років. Ми ніколи нічого не будемо знати про свого ближнього, хай він навіть сидить у нас на карку. Все життя я присвятила тобі....