Скрізь плач, і стогін, і ридання,<br />
Несмілі поклики, слабі,<br />
На долю марні нарікання<br />
І чола, схилені в журбі.

Над давнім лихом України<br />
Жалкуєм-тужим в кожний час,<br />
З плачем ждемо тії години,<br />
Коли спадуть кайдани з нас.

Ті сльози розтроюдять рани,<br />
Загоїтись їм не дадуть.<br />
Заржавіють від сліз кайдани,<br />
Самі ж ніколи не спадуть!

Нащо даремнії скорботи?<br />
Назад нема нам вороття!<br />
Берімось краще до роботи,<br />
Змагаймось за нове життя!

[1890]