СКІФИ

Панмонголізм! Хоч назва дика,<br />
Та пестить мені слух вона.<br />
Володимир Соловйов

Мільйони — вас. Нас — тьми, і тьми, і тьми.<br />
Потуга наша — незборима!<br />
Так, скіфи — ми! Так, азіати — ми, —<br />
З розкосими й захланними очима!

Що нам година, те віки — для вас!<br />
Ми, як послужливі холопи,<br />
Тримали щит між двох ворожих рас —<br />
Монголів та Європи!

Віками вашого ковадла дзвін<br />
Заглушував громи лавини,<br />
Вам казкою страшною був загин<br />
І Лісабона, і Мессіни*!

Ви сотні літ дивилися на Схід,<br />
Перлини наші зором жерли,<br />
Чекали, глумлячись, коли — в похід,<br />
Коли гармат наставить жерла!

Ось — день прийшов! Б'є крилами біда,<br />
Та наступає час потали,<br />
І, може, там ростиме лобода,<br />
Де ваші Пестуми** стояли!

Старий премудрий світе! Доки в гріб<br />
Не впав ти від нудьги й достатку,<br />
Спинися перед Сфінксом, як Едіп,<br />
І древню розгадай загадку!..

Росія — Сфінкс. Печальна, і ясна,<br />
І чорною залита кров'ю,<br />
Вдивляється, вдивляється вона<br />
В твій вид — з ненавистю й любов'ю!

А так любить, як любить наша кров,<br />
Ніхто вже з вас давно не любить!<br />
Забули ви, що в світі є любов,<br />
Котра і спалює, і губить!

Ми любим все — студених чисел струм.<br />
І дар видінь в душі натхненній.<br />
Нам ясне все — і галльський гострий ум,<br />
І хмурявий німецький геній...

Ми знаєм все — паризьких вулиць жах,<br />
Венеціанські прохолоди.<br />
І пахощі в цитринових лісах,<br />
І Кельна піднебесні зводи...

Ми любим плоть — її засмагу, й смак.<br />
І плоті млосний, смертний запах...<br />
Чи ж винні ми, як хрусне ваш кістяк<br />
В тяжких і ніжних наших лапах?

Ми звикли за вуздечку на скаку<br />
Ловити лошаків огнистих,<br />
Ламати коням спину їх важку...<br />
Рабинь смиряти норовистих...

Прийдіть до нас! В обійми — із хуртеч<br />
Війни жахної, в мир — з прокляття!<br />
Допоки ще не пізно — в піхви меч,<br />
Товариші! Ми станем — браття!

А якщо ні — чекайте горя й мсти!<br />
І нам доступне віроломство!<br />
В тисячоліттях буде вас клясти<br />
Сумне, знекровлене потомство!

Ми широко в могутньому строю<br />
Розступимось у хащу дику<br />
Перед Європою! Ми вам свою<br />
Покажем азіатську пику!

Ідіть усі, ідіть аж за Урал!<br />
Ми звільнюємо поле бою<br />
Моторів, де скрегоче інтеграл,<br />
З монгольських дикунів ордою!

Ми вам не щит! І вже в найважчу мить<br />
За вас не станем, як опока.<br />
Подивимся, як смертний бій кипить,<br />
Щілиною вузького ока!

Не рушимось, як буде лютий гун<br />
Мерців обшукувати ласо,<br />
Міста палити, в храм вести табун,<br />
Пекти із білих бранців м'ясо!..

Отямся, ветхий світе! Глянь — вперед!<br />
І вслухайся в поганську ліру! —<br />
Вона востаннє кличе на бенкет,<br />
На братню учту праці й миру!

-------------------<br />
* Маються на увазі землетруси в цих містах, які дощенту їх зруйнували.<br />
** Давньоримське місто, зруйноване сарацинами в XI ст.

Перекладач: Д. Павличко

Олександр Блок<br />
Скіфи у перекладі Віктора Грабовського

Перекладач: Віктор Грабовський<br />
Джерело: З газети: "Літературна Україна" 24 листопада 2005 року

Панмонголізм! Хоч слово й дике,<br />
Та тішить мені слух воно.<br />
Володимир Соловйов

Мільйони — вас. Нас — тьми і тьми, і тьми.<br />
А спробуйте, зітніться з нами!<br />
Так, скіфи — ми! Так, азіати — ми,<br />
З розкосими й захланними очами.<br />
Віки — для вас, годинонька — для нас.<br />
Ми, ніби праведні холопи,<br />
Держали щит поміж ворожих рас<br />
Монголів і Європи!<br />
Віки, віки кувавсь ваш чорний шал<br />
І заглушав громів лавини,<br />
Мов байка дика був для вас провал<br />
І Лісабона, Мессіни!<br />
Ви сотні літ на Схід кровили шлях,<br />
Втішались нашими скарбами,<br />
Вичікуючи з глумом у серцях,<br />
Щоб край наш зародив гробами!<br />
Що ж — час настав. Розкрилилась біда,<br />
Віщуючи добу безчесну.<br />
Цей день прийде! В його слідах<br />
Всі ваші Пестуми пощезнуть!<br />
О ветхий світе! Доки ти не згиб,<br />
Допоки нудишся без гадки.<br />
Прислухайся, премудрий, мов Едип,<br />
До Сфінкса і його загадки!<br />
Росія — Сфінкс. У радощах, журбі<br />
Чи чорною залита кров'ю,<br />
Вона зорить, зорить увіч тобі<br />
Зі зненавистю із любов'ю!<br />
Любити ж так, як любить наша кров,<br />
Ніхто з вас вже давно не любить!<br />
Забули ви, що в світі є любов,<br />
Котра і спалює, і губить!<br />
Ми любим все — холодних чисел жар<br />
І дар божистого натхнення.<br />
Втямки нам все — і гострий галльський жарт,<br />
І смерковий германський геній.<br />
Ми знаєм все — паризьких вулиць чад<br />
І венеційські виногради,<br />
Гаїв далеких щемний аромат<br />
І Кельна вдушливі громади...<br />
Ми любим плоть — на колір і на смак,<br />
Її нудотний, смертний запах...<br />
Чи ж винні ми, як хрусне ваш кістяк<br />
В тяжких і ніжних наших лапах?<br />
Ми звикли жеребцям, що, мов хорти,<br />
Дичавіють в степах росистих,<br />
Ламати на скаку важкі хребти<br />
Й рабинь скоряти норовистих...<br />
Прийдіть до нас! Із вогняних хуртеч<br />
Воскресне хай війні прокляття!<br />
Покіль не пізно — в піхви древній меч,<br />
Товариші! Ми станем — браття!<br />
А якщо ні — не ждіть ясного дня,<br />
Бо й нам доступне віроломство!<br />
Віки, віки — клястиме вас до пня<br />
Нездале, хирляве потомство.<br />
Ми — врізнобіч, по нетрях, в слушний час<br />
Перед Європи гожим ликом<br />
Розступимось! І вздрієте ви враз<br />
Азійську нашу хитру пику!<br />
Ходіть мерщій! Прошкуйте на Урал!<br />
Ми відступаєм поле бою<br />
Премудрості, закутій в інтеграл,<br />
З монголів дикою ордою!<br />
Та відтепер — ми вам уже не щит,<br />
Самі кривавтеся боями!<br />
Ми ж тільки здалеку на смертний спит<br />
Вузькими зиркнемо очами.<br />
Не зробимо й півкроку, коли враг<br />
Роздягне ваші трупи в шанцях,<br />
Міста сплюндрує і на пожарах,<br />
Як м'ясо, смажитиме бранців!..<br />
О, світе ветхий! Стямся хоч на мент!<br />
На учту, де братерство, праця й віра,<br />
Востаннє — на святий бенкет —<br />
Нас варварська скликає ліра!