Сіро в небі, згасли зорі,<br />
Глухо стогнуть чайки в морі,<br />
Хвиля груди підійма.

Промінь боязко прогляне,<br />
І надія-квітка в’яне,<br />
Розпач душу обійма.

І встають палкі питання:<br />
Коли скінчаться страждання,<br />
Повернеться серцю міч?

Розійдуться чорні хмари,<br />
Розіллються сонця чари<br />
І порветься глупа ніч?

Та мовчить природа-мати,<br />
Більше ж ні в кого спитати,<br />
Я самотній, я один.

Лиш навкруг безкрає море:<br />
З кимсь таємно гра-говоре,<br />
Вириваючись з глибин.

Я підслухав тую мову —<br />
Грізну, горду і чудову —<br />
Про невпинну боротьбу.

Про щасливу перемогу,<br />
Чорних сил сумну тривогу,<br />
Божевільство і ганьбу.