Це було колись на півдні,<br />
У весняний було день...<br />
Діви дивні, діви співні,<br />
Діви, п’яні від пісень!

Море гнало вал за валом<br />
Скелям в кам’яне чоло,<br />
Вигравало на кимвалах<br />
І органами гуло.

Море било у літаври,<br />
І стогнали береги,<br />
Наче гналися кентаври<br />
Табунами навкруги.

Чи несло човна вітрами,<br />
Чи несло його весло?..<br />
Мов раптовими квітками,<br />
Ними море поросло!

Несподіванії діви —<br />
Як раптовії квітки...<br />
О, мінливі переливи<br />
Смарагдової луски!

О, дзвінкі перекликання,<br />
Клики заспівів дзвінких,<br />
Поринання, виринання<br />
І виплюскування їх.

Як зраділи хвильні юрми,<br />
Розсипаючи беріл,<br />
Коли сурми, срібні сурми,<br />
Засурмили в небосхил!

Як окрилено окріпла<br />
Ярость вітру весняна,<br />
Коли вибухами срібла<br />
Захлинулась вишина!<br />
. . . . . . . . . . . . . . .<br />
І довго ще у просторах<br />
В хорал зливались один<br />
Органні рокоти моря<br />
І срібні сурми сирен.

Прага, 1932