Сільський коваль
Сільський коваль
Густий затінює горіх<br /> Сільської кузні дах.<br /> Коваль — він дужий чоловік,<br /> Весь кузнею пропах,<br /> Залізні м'язи аж бринять<br /> У жилавих руках.
Густий і чорний в нього чуб,<br /> Засмага вогнева.<br /> З тяжкої праці чесних рук<br /> Його сім'я жива.<br /> Він прямо дивиться, бо сам<br /> Собі він голова.
Не затихає в нього міх<br /> I горно виграє.<br /> Весь день він молотом важким<br /> Повільно й мірно б'є.<br /> Так дзвонить паламар сільський,<br /> Як вечір настає.
Спішить до школи дітвора<br /> Поглянуть на вогонь...<br /> На іскорки легкі, що мчать<br /> Одна одній вдогонь,<br /> ...Хапати, як полову, їх<br /> До трепетних долонь.
На свята в церкві він сидить<br /> Серед малих синів,<br /> I дослухається весь час<br /> До пасторових слів,<br /> I тішиться, почувши там<br /> Своєї доньки спів,
I голос матері йому<br /> Лунає в пісні тій,<br /> Чия душа — в раю, а прах<br /> Тут, у землі сирій.<br /> I він підхоплює сльозу<br /> В кулак могутній свій.
У праці, в радості, в журбі<br /> Минає часу плив:<br /> Уранці діло розпочав,<br /> Надвечір завершив —<br /> I поринув у сон, що так<br /> Нелегко заслужив.
За славний приклад, за урок<br /> Спасибі, друже мій!<br /> Хай так кується й щастя нам<br /> У кузні життьовій!<br /> Нехай звідтіль береться й гарт<br /> Всіх наших дум і дій!
Переклад В. Мисика