Сидько сидів, Тинько — тинявся.<br />
Сидько читав собі й сміявся.

Аби ж сміявся тишком-нишком, —<br />
Тинько б не знав про тії книжки.

А то сидить, немов на лихо,<br />
і просто лускає від сміху.

Тинько і місця не знаходить —<br />
з кутка в куток все ходить, ходить…

Вже геть не хочеться тинятись.<br />
І він сказав: "Давай мінятись!

Іди ще ти, Сидьку, в Тиньки,<br />
а я читатиму книжки!"