Коли хлоп'ячий лоб, ярких болячок повен,<br />
Благає білий рій незрозумілих снів,<br />
При ліжку дві сестри трапляються казкові,<br />
Ув арґентинських нігтях їх пальці чарівні.

Всадовлюють хлоп'я перед вікном, що навстіж,<br />
В блакитному повітрі квіток ясна купіль,<br />
У скирті голови, де роси встигли впасти,<br />
Гуляють їхні пальці, тонкі, страшні, сліпі.

І чутний йому спів їх дихань несміливих, –<br />
Тягучі в них меди троянд і буйних трав, –<br />
Перериває свист, глитнути треба слину<br />
Чи поцілунок з губ у паузі між справ.

І чорних вій биття серед мовчання чути,<br />
Тендітних пальців дрож і струму скирта вщерть,<br />
Коли крізь сіру млість з-під нігтиків із хрустом<br />
Негайно настає маленьких вошей смерть.

І лінощі хмільні здіймаються в хлоп'яти,<br />
Чи марення, чи подих гармоніки немов,<br />
Із млявістю того, що пестощами звати,<br />
Бажання заридати приходить знов і знов.

Переклад В. Бойка