Заклекотало десь у горлі<br />
Клубком із крони і зо сліз —<br />
І крила, що були униз,<br />
Розкинулися, яко орлі...

"Нізащо пропадеш, ледащо!"<br />
І, повні лютої хули,<br />
Слова камінням загули,<br />
Камінням, пущеним із пращі...

"Воскресни, мамо неповинна!"—<br />
Й душа мольбою підплива...<br />
Як перед образом — слова,<br />
Слова упали на коліна...

І знов прокльони і погрози,<br />
Щоби благати потім знов:<br />
Скричить обуреная кров<br />
І обертається у сльози...<br />
. . . . . . . . . . . . . . . . . .<br />
Заклекотало, зрокотало —<br />
І стала тиша — і горить:<br />
Так вибухає, так мовчить<br />
Вогненноляве Кракатао.

Прага, 1928