Ми вирішили вести боротьбу з трієчниками. — Через них відстає весь наш клас,— сказала на зборах Марійка. Валерка підтримав: — Кілька чоловік несумлінно ставляться до навчання, а через них страждають хороші учні. Почулися вигуки: — Пора з цим покінчити! — Набридли. — Виключати зі школи — і все! Марійка запитала: — Що будемо робити? Стало тихо, немов перед бурею. — Вихід один,— зітхнув Павлик,— прикріпити до відстаючих відмінників. Взяти їх на буксир. Може, хто добровільно візьметься? — Я, я! — аж підскочив Дмитрию — Я Генці Шаповалу і Петькові Панченку з математики допомагатиму. На тому й розійшлися. Швиденько виконавши домашнє завдання, Дмитрик стрілою помчав до Генки. Той сидів за столом і, втупившись незрячим поглядом у стелю, руками куйовдив волосся на голові. — Працюєш? — запитав Дмитрик, скидаючи в коридорі черевики. Генка лише важко зітхнув і промовчав. — Не вішай носа! — гукнув весело Дмитрик.— Я зараз візьму над тобою шефство. Все буде гаразд. Оглянувши квартиру, додав: — А ти гостей погано зустрічаєш! Генку ніби вітром зі стільця здуло. Артистично поклонився і сказав: — Ласкаво просимо, дорогий мій помічнику. Прошу до столу. Допомагай. Без тебе мені з трійок не виплутатись. — А як у тебе із шахами? — поцікавився Дмитрик. — Що, що? — витріщив Генка очі. — Шахи є, питаю? — А вони тут до чого? Яке мають відношення до математики? — Пряме! — На жаль, нема,— похнюпився Генка й важко зітхнув. — А шашки? Генка зрадів: шашки в нього були. — Давай зіграємо. Генка кинувся шукати дошку. Облазив усі закутки, але так і не знайшов. — Можливо, до сусідів сходити? — А це не довго? — Кілька хвилин. Доки Генка бігав по сусідах, Дмитрик розглядав кімнату, та не знайшов для себе нічого цікавого. — Немає нікого вдома,— прибіг захеканий Генка. — Вмикай телевізор,— наказав Дмитрик. Переконавшись, що по телевізору не передають нічого вартого уваги, він запитав: — Можливо, є магнітофон? — Скоро купимо. — А платівки? — Радіола зіпсована. — Можливо, торт у холодильнику є? Генка хряснув дверцятами: — Дивись,— показав.— Сама ковбаса і бутерброди. Можу пляшку кефіру відкрити. — Сам пий! — розгнівався Дмитрик.— Не міг лимонаду купити. Знав же, що помічник прийде. — Я думав, ти допомагати,— знітився Генка. — А чого ж іще? На буксир буду тебе брати з математики,— ляснув Дмитрик книжкою по столу.— Сідай! Генка швиденько вмостився на стільці і взяв ручку. — Можливо, в тебе хоч книжка пригодницька є? — подумавши, спитав Дмитрик. — Не читаю! — прошепотів одними губами Генка. — Як? — остовпів Дмитрик.— Зовсім? — Ні, пригодницького. Я люблю про природу, про тварин. Дмитрик задумався. — Шоколаду теж немає? — стрельнув поглядом. — Карамельки. Смачні. — А ковзани? — Я на лижах. — Можливо, подаруєш щось? — Вибирай,— обвів Генка кімнату рукою. — Пістолета з пістончиками немає? — Я малюю. Фарби є. Пензлі теж. Дмитрик підвівся. — Тоді прощай! — подав руку.— Не можу я над тобою шефствувати. Піду до Петра Панченка. Краще йому допомагатиму. Зустрів його, коли до тебе йшов, він саме за тортом до магазину біг.