Семірко нас
Семірко нас
Балада
Що може знать про смерть дитя,<br /> Що зна – дитя просте,<br /> Що чує всім єством життя,<br /> І дихає, й росте?
Зустрів я дівчинку в селі –<br /> Їй вісім літ було;<br /> Безладно кучері малій<br /> Спадали на чоло.
Пістряве дрантячко на ній –<br /> Дитя лісовиків...<br /> А очі, очі – ой ясні!<br /> Аж серцем я зрадів.
– Сестер, братів, скажи, мала,<br /> А скільки в тебе їх?<br /> Здивовано відповіла:<br /> – Семірко нас усіх.
– А де вони? Скажи мені!<br /> – Нас семеро-таки.<br /> В Конвеї двоє, в чужині,<br /> А двоє – моряки.
Ще двоє – там, за ворітьми,<br /> В могилках сплять тихцем.<br /> Та в хижі біля церкви ми<br /> Із матір'ю живем.
– Ти кажеш: двоє в чужині,<br /> Ще двоє – моряки,<br /> І – сім вас! Поясни ж мені,<br /> Бо не візьму втямки.
І повторя дівча ще раз:<br /> – Нас сім – братів, сестер.<br /> Сестричка й братик – двоє з нас<br /> Лежать в землі тепер.
– Ось ти біжиш, бо ти – жива.<br /> Як ніжки лопотять!<br /> Якщо з сімох в могилі два,<br /> Тоді вас тільки п'ять.
– Оті горбки – їх могилки, –<br /> Відповіло дівча. –<br /> Ось – дім, а там лежати їм<br /> Плечем та й до плеча.
Бува, панчоху там плету,<br /> Хустинку підрублю,<br /> А то роботу відкладу<br /> І пісеньку їм шлю.
Як сіло сонечко в бору<br /> І вітерець затих,<br /> Тоді я мисочку беру –<br /> Вечерять біля них.
Померла перша Джейн, сестра, –<br /> Стогнала день і ніч.<br /> Та зжаливсь Бог – прийшла пора:<br /> Пішла сестричка пріч.
На цвинтарі їй сниться сон...<br /> А восени, хлоп'я,<br /> Кругом могилки бігав Джон,<br /> А доганяла я.
Коли ж сніжочок забілів –<br /> Ох, ковзатись лишень! –<br /> Та Джон, мій братик, захворів,<br /> І ліг він біля Джейн.
– Як двійко в небеса пішло, –<br /> Питаю, – скільки ж вас?<br /> І вмить дівча відповіло:<br /> – Семірко, пане, нас.
– Але ж померли двоє ті!<br /> І жить на небі їм...<br /> Та затялась – не збить з путі:<br /> – О ні, усіх нас – сім!
Переклад О. Мокровольського
Джерело : www.ukrcenter.com