Ой із моря із глибокого<br />
Крута скеля піднімається;<br />
Проміж хвилями одним одна<br />
Та й у бурю не хитається.

Поверх каменя сіденького<br />
Молоденький в'яз видніється;<br />
Він росте-цвіте одним один,<br />
Самотній він зеленіється.

І рибалочка самісінька<br />
І снується, і виспівує;<br />
На зелений в'яз прилітує,<br />
Діточки свої провідує.

Любо самотнім жить на світі,<br />
Скеле, в'язе і рибалочко...<br />
Любо, любо... коли се гень-гень<br />
Налітає чорна хмарочка.

Буря-хвиля розходилася<br />
І на камінь напустилася;<br />
Розхитався, розшатався він,<br />
З ним зелений в'яз пішов на дно...

І рибалочка снувалася,<br />
Поки дуже притомилася<br />
І в водицю опустилася,<br />
Відтіля вже не верталася...

Хай же я вам нагадаю,<br />
Гей, ви, самотні співці,<br />
Що нікчемнії для краю<br />
Всі самотнії співці!

Той пустився в синє море,<br />
Той на темний чужий край;<br />
Мов не вчули (щоб їм горе!),<br />
Що мовляв розумний цар.

Є в нас віра, цар і мова<br />
І чимало нас, словен,<br />
Все своє в нас... ну, чого вам<br />
Ще шукати в бусурмен?

Гей ви, злітайтеся, хлопці-співці:<br />
Голосніше заспіває стая!<br />
Край не малий в нас, великий в нас цар!<br />
Щоб була ж і пісня голосная!

Станемо корнем на рідній землі,<br />
Міцно, лісом, нас не скине око!<br />
Тільки брехню чужина прокричить,<br />
Гряне пісня із Русі широко!

Скелями-валом врости б нам, співці!<br />
Були б ми царству вал замість плотини:<br />
Нечисть, як вродиться в нашій землі,<br />
Не пустив би в край наш із чужини.