поема
Ми цілу ніч садили сад, який не розцвіте. Тарас Девдюк один
на кручу виходили як листки по одному і біліли дівчата в руках і терпіли відбір а коли закінчився лиш я залишилась лежати
буркун волосатий ти мав одинокі пальці між ними як між іконами хтось прокладав погляди і тремтів постом але мама казали що ти не знаєш роздвоєння і п'єш вино свого учня тримаючи келих трьома пальцями
батечко подарують тобі мою нагрудну пов'язку він править цією країною як обіднім столом тож і мені дозволить кинути тобі кістку мого язика
я покрию її слиною невинності я не винна в твоїм одужанні я підітруся полою твоєї одежі аби ти пам'ятав мій запах антиодин
нема мені стогону в цій країні нема мені ост­рова де не живе одужання знайду собі фіґовий посох з чотирма суками на один повішу одежу на другий дівчину на третій повішу листок смо­ківниці а на останній себе цей пустельний міраж ці чорні леґіонери ці нудні алебарди ці жовті стіни темниці я буду їм говорити про порошину в зубі вони виривати­муть зуб аби знайти порошину а зліпити престол аби заховатись од вітру або навчити господа молитися в дзеркало або від­різати вухо котові і нагодувати ним страждущих це під силу хіба що жінці з рукою трито­на котра підслухала слово що було спочатку vегtе
не та мене обдурила що зламала весла а та мене обдурила що під серцем несла два
і хоч мама казали що день помирає останнім я обмию тебе лавандовим сміхом а тоді візьму в руки твою ґерлиґу і піду по тобі як по світу шукати мерця
я зубами стригтиму твоє волосся і нігті я оближу тебе теплицями своїх міхурів і слід від лизання зійде разом з нами як незайманий
а як вийдуть мама в танок до святого тельця і святому тельцеві спрага стуманить роги тоді я впущу ґерлиґу в печеру під синім проваллям і слухатиму як ґерлиґа трощитиме цю печеру
буркун волосатий ти маєш державну оскому ти маєш нектар перевтілення в ідольний камінь я буду тесати його тільки губами щоб довше тривав антидва
не покину своє ім'я за намовою матері не по­кину стрілу на весільному ложі анданте поки хоч щось означає цей палець я мушу його вмо­чити в струну аби впізнавали бо що то за вчи­тель котрого не перевершили учні довго мені відчувати содому цієї плоті довго крутити це веретено яке не знає приниження бо недалеко втікають ні піші ні кінні від патетич­ного смороду жертви розкаяння лиш кавалка­ми скидають покуту під вікна землянок і ста­ють в леґіони хіті моїми думками а перекинути в море ісаака чи народити яко­ва на поталу природі чи побити камінням зби­рача податків загнати до храму мінял і спали­ти той храм все це під владою жінки з волос­сям змій тої що місяць рота її усміхається vегtе
ой місяцю князю ти не вір нікому лиш повір заразі на суку сухому ти погладь заразу по голій печінці і віддай заразі початки і кінці кінці пов'язати початки згубити все одно не знати бити чи не бити
три
лиш тобі обривати ці коси по волоску як печерних ведмедів для шкір і сала лиш тобі сидіти у цьому човні і термосати воду веслом одчаю
мама казали про голову чорної птиці яку вчора ніхто не любив
як палили дровітню і різали трьох баранів і слухали римського воїна батогами плечей як здирали шмаття налoжних юнців на вертели настромляючи захотіла і я тоді жити але мене не взяли
тому лиш тобі обривати ці груди зубами своїх надчеснот як печерних ведмедів для шкір і сала лиш тобі потонути разом із човном зґвалтувавши намул і коралову квітку на дні антитри
не покину своє ім'я за намовою батька не покину свого учня заради вчителя не покину филистимлян порубаних через ідею де крізь лис­ти винограду зяють рани зірок довго мені відмивати порох лиця подорож­нього з індії довго різати ніготь на вказівному пальці бо куди не випрямиш руку а він пока­зує в землю адже земля як мачуха не вибирає мерців її бездонне черево не гидує ніким а вийняти із петлі нетягу намісника чи на­крити шатром побілілих закоханих чи поміти­ти суриком житла приречених це під владою жінки з очима гравію чия одержима сідниця сходить щоранку vегtе
просили батько просили мати і я вас прошу покатувати турнути першим турнути другим най перемелю камінну тугу камінну тугу білу говерлу най перемелю та й вам поверну кода
я не знаю тебе межи цих катувальних машин межи цих костомах без брів і очних заглибин я хочу тебе закінчити долотом ніби камінну бабу я хочу знати твоє ім'я аби загубити
кидаю слово на вітер нехай розіб'ється об мур кидаю камінь на вітер нехай розітреться в пісок кидаю пісок на вітер нехай почезне з очей але все одно хочу тебе ненавидіти щоночі
антикода
хоча б одинокий хрест в цьому замку то було би де помучити хоча б одинокий наказ поруба­ти усіх бородатих як колись порубали дітей хоч би помити його перед смертю щоб кат не від­вертав носа батечку якщо його таки мус вкоротити на голову то подаруй ту голову мені на уродини я гладитиму її перед сном і навіть цілуватиму в губи хоч це все одно не поможе