Саксаганський
Саксаганський
Молодість мою гарячу<br /> Знов перед собою бачу,<br /> Юні сльози, юний сміх,<br /> Що не знати більше їх.
В театральнім темнім залі<br /> Нам сіяли ясні далі,<br /> Відкривав їх чарівник,<br /> Що від нас пішов навік.
Син орлиної родини,<br /> Син великої Вкраїни.<br /> Всі серця він чарував,<br /> Як весняний подих трав.
Чи в одежі Копачевій<br /> Чи при шаблі Карасевій,<br /> Чи в Тараса жупані —<br /> Серце він живив мені.
Захват наш — високий подив —<br /> Серце наше благородив.<br /> Він, Іван, у "Суєті"<br /> Сіяв мислі золоті
Про мистецтво для народу,<br /> Про високу нагороду,<br /> Що мистецтво тим несе,<br /> Хто йому віддасть усе.
Він дожив до днів щасливих,<br /> Що по наших ходять нивах,<br /> І народ йому воздав<br /> Світлу славу серед слав!
Він погас, як вечір гасне,<br /> Але образ той прекрасний<br /> Збережу довіку я —<br /> Саксаганського ім'я.
1950