Рицар Злигодень, вершник під чорним забралом...
Рицар Злигодень, вершник під чорним забралом...
Рицар Злигодень, вершник під чорним забралом,<br /> В моє серце старе вдарив списом, мов жалом.
Кров із серця дзюрнула червоним струмком<br /> I взялася на сонці прозорим димком.
Світ в очу мені змерк, дух у грудях заперло,<br /> Моє серце старе раз здригнулось і вмерло.
Добрий рицар під'їхав, устав з румака<br /> I, я чую, мене вже рукою торка.
В свіжу рану лягла рукавиця залізна,<br /> Владний голос про щось говорив мені згрізна,
I — о диво! — у мене у грудях нове<br /> Народилося серце, не мертве, живе.
Серце чисте і горде, палке і хоробре,<br /> Молоде і невинне, божественно-добре...
Я лежав, і дрижав, і з невіри чамрів,<br /> Мов язичник, що боже знамення узрів.
А той рицар ізнов уступив у стремена,<br /> Головою кивнув і озвався до мене
(Зичний голос до дна мені душу потряс):<br /> "Ну, шануйся ж тепер! Буде й так на цей раз".