рис твоїх до шкла не завернути це відбиток а життя тонке у скутарі крику гони скель чути а не видко – і не чути
міниться парує (шелест шкла) трав'яніє тихий подих шкіри я збирався жити кличу звіра шелестить – а то земля прийшла