Любий Бічере, ви дали мудру пораду,<br />
Мовляв, треба із світом зближатись мені.<br />
Я ж волію самотність над нашу громаду,<br />
Зневажаю я світ і лукавства, й брехні.

Якщо служба в сенаті чи грім самопалів<br />
Блиском слави гучної привабить мене,—<br />
Може, я і прославлю свій рід занепалий,<br />
Коли випроба років дитячих мине.

Як незримий у Етни камінному лоні<br />
Тихо жеврів скутий вогонь до пори,<br />
Аж, нарешті, нестримно, зміцнівши в полоні,<br />
Вибухає до зір з-під земної кори,—

Так і в грудях жага прагне вславити ім'я<br />
І зажити хвали у прийдешніх племен.<br />
Якби з вогнища феніксом знятися міг я,<br />
То й на пломеню крилах згоріти ладен.

Аби жити, як Фокс, так, як Четем, померти,<br />
Я терпів би і глум, небезпеки, біду,<br />
Їхня слава жива — не підвладна і смерті,<br />
Вона сяє в віках на їх славнім роду.

А навіщо мені йти до світського тлуму,<br />
Плазувати в ногах верховодів тупих,<br />
Вихваляти пиху і лестить важкодуму,<br />
Аби ласки зажить чи прихильності в них?

В щиру дружбу я вірив так свято, безмірно,<br />
У коханні зазнав гіркоти, як і втіх,<br />
Але впевнився: дружба здебільша невірна,<br />
А любов мою нищили поглум і сміх.

Що багатство мені? Воно щезне неждано<br />
Чи то з волі тирана, чи з примхи судьби.<br />
Пощо титул мені? То лиш влади омана...<br />
Тільки славної слави жадаю собі!

Криводушшю чужий, не хитрун я люб'язний,<br />
Осоружні мені світська фальш, суєта.<br />
То ж навіщо себе виставляти між блазнів,<br />
Віддавать на поталу найкращі літа?

1806